В Карпатські гори з Україною в серці!

П’ятдесят кілометрів задоволення

Шаранов Дмитро, Харків, 26 років
Маршрут - Сходження на Говерлу та Петрос
відгуки про походи по карпатах

З чого б нам почати ... Стільки емоцій і вражень, що хочеться розповісти про кожен зроблений крок, а ще дуже хочеться просто взяти і перенести вас туди, щоб ви побачили це на власні очі. Все почалося з того, що ми відкрили інтернет і побачили пост про Говерлу. Вирішили почитати про цей похід і дізнатися вартість. Прийнятно. Подзвонили, зважилися, купили квитки!!!

У перший день завдання нашої групи було - дійти до перемички між найвищими горами Карпат: Говерли - 2060 метрів і Петроса - 2020 метрів.

Йшли довго, чи недовго, але... Якщо чесно, ми думали, буде легше. Ухил одного з підйомів був градусів так 70.

Дуже рятували нас палиці. Коли їхали, навіть шкода було розлучатися з ними!

Види, що відкриваються навколо - смереки, квіточки, мох, повітря і найголовніше - вода зі струмочків, її смак незвичайний – все це як бальзам на душу! Коли ми побачили Говерлу, здавалося, що забратися на неї нереально, помилялися.

Безумовно, багато що значать люди, які оточують тебе. Почнемо з інструкторів. Вася, веселий молодий чоловік, на кожному кроці підбадьорюючий і жартуючий. Видно, що в горах він своя людина, яка знає кожну шпаринку. І його брат Вова, оберігав кожного.

У нашій компанії зібралися люди з усієї України - Харків, Одеса, Біла Церква, Горлівка, Київ.

У перший день у одного з наших «однопоходців» - Дмитра - був день народження! Йому виповнилося 50 років! Чоловік він звичайно міцний, але видно, що спортом зараз не займається. Як ми з'ясували пізніше, він обожнює риболовлю, там і проводить весь свій вільний час. Ми просто пишаємося ним, він подолав усі труднощі, навіть там, де можна було не підніматися - все одно йшов!

Ще одна цікава особистість - Євген з Одеси, який бере участь в Кубку Лиманів, національній гоночній серії з міні-ралі, напередодні походу в першій гонці він зайняв 2 місце, а за тиждень до походу - 1 місце в своєму класі. Ось так!

Дівчина Ека з Санкт-Петербурга, за національністю грузинка. Вона, не раз підкорювала інші вершини, але зауважила невимовну красу Карпат.

Загалом, дуже тепла і дружня компанія зібралася.

Була ще одна важлива складова всього походу. Цього відразу не усвідомлюєш. Просто якесь приємне відчуття спокою й умиротворення всередині, причому відразу не зрозуміло, від чого. І лише з часом приходить усвідомлення того, що ти посміхаєшся кожному зустрічному, і тобі відповідають тим же. Незалежно якою мовою ти говориш, з якої ти країни, яке громадянство в твоєму паспорті, кожен відчуває якийсь зв'язок один з одним. Мимоволі згадалися ті незабутні червневі дні 2012 року, коли Харків наповнило помаранчеве море уболівальників збірної Нідерландів. Тоді ще всі дивувалися, як піднімали настрій ці яскраві і привітні люди, і в міській суєті зосереджені обличчя людей все частіше почали носити на собі добрі посмішки. А в горах, мабуть, захоплення від карпатських краєвидів та загальна любов до подорожей перетворює будь-кого, незалежно від труднощів на роботі, проблем в особистому житті і інших негативних чинників, в по-справжньому щасливих людей. Не дарма кажуть, що гори прочищають голову. Всі турботи залишилися далеко, і нам залишалося тільки насолоджуватися тією пишністю, яка відкривалася перед очима протягом всього шляху.

Дійшовши до перемички між гір, ми були шалено щасливі скинути свої рюкзачки. Приготували вечерю, за столом всі ближче познайомилися, кожен розповів коротко про себе, скромно відзначили ювілей Дмитра, розклали намет і відправились спати.

Ранок. Сніданок. Отари овечок на шляху до Петроса. Підйом на вершину і перехоплений подих - куточки вершин гір, окутані хмаринками, щастя, радість, задоволення в середині від того, що бачать очі.

Обід. Прощання з більшою частиною групи, до якої ми вже встигли прив'язатися. Коротке знайомство з новими попутниками. Рюкзак. В дорогу. Незважаючи на те, що ми йшли на Говерлу з рюкзаками, підйом на неї видався куди легше, ніж на Петрос. Поки піднімалися, хмари то збиралися, то розліталися в сторони. Оглянувшись і подивившись на вершину Петроса, виникало відчуття нереальності того, що відбувається. В голові не вкладалося, що ти здатний в такий короткий проміжок часу подолати таку відстань, піднімаючись і спускаючись по камінню. Варто було нам піднятися і вдихнути повітря піку, як почав капати дощик. Він вніс свою красу в пейзаж. Під горами почав стелитися туман, немов біла м'яка перина. Ми дістали дощовики і... Спуск з іншого боку Говерли виявився дуже важким, адже ще дощик підмочив камені і землю. Інструктори розповіли, що під час спуску в ногах задіяна передня поверхня стегна, яка в звичайному нашому пішохідному життю рідко використовується, якщо тільки ви не займаєтеся велосипедним спортом. Особливим був ще і спуск по лісі: водоспад, гірська дзюркотлива річка, система кореневищ, що виглядає з під ялинових голок, - захоплювали.

Стоянка в лісі. Річка. Намети. Багаття. Вечеря. Глінтвейн.

Вперше побачили там пилу-мотузку. Дуже зручна річ для походів. І ще, якщо підете в похід, а ми сподіваємося, ви обов'язково це зробите, беріть з собою шапку, коли спите в наметі - вона рятує.

На наступний ранок довелося змусити себе звикнути до думки, що на цьому наш похід закінчено, 50 кілометрів краси за плечима. Переповнені емоціями ми спустилися до ярмарку, що знаходився в 10 хвилинах від нашої стоянки, сіли в автобус і вирушили на залізничний вокзал, нас чекав поїзд Івано-Франківськ - Київ.

Тепер ось думаємо над наступним маршрутом!

відгуки про походи по карпатах